Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2014 року Справа № 910/8881/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяСибіга О.М.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Украгропром"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 рокуу справі№ 910/8881/14господарського судуміста Києваза позовомДержавного підприємства "Дослідне господарство "Руно" Національної академії аграрних наук УкраїнидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Украгропром"провизнання договору недійсним

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Шевченко Т.В. дов. б/н від 27.05.2014 року,- відповідача:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Дослідне господарство "Руно" Національної академії аграрних наук України (далі за текстом - ДП "Дослідне господарство "Руно") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Украгропром" (далі за текстом - ТОВ "Торговий Дім "Украгропром") про визнання договору недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року у справі № 910/8881/14 в задоволенні позовних вимог ДП "Дослідне господарство "Руно" відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ДП "Дослідне господарство "Руно" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 року у справі № 910/8881/14 апеляційну скаргу ДП "Дослідне господарство "Руно" задоволено, рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року у справі № 910/8881/14 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов ДП "Дослідне господарство "Руно" задоволено: визнано недійсним з моменту укладення - договір оренди сільськогосподарської техніки № Т-031 від 01.04.2011 року, укладений між ТОВ "Торговий Дім "Украгромпром" та ДП "Дослідне господарство "Руно".

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ТОВ "Торговий Дім "Украгромпром" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 року у справі № 910/8881/14, а матеріали справи направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 215, 216, 1212 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 42, 44, 83, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 24.09.2014 року № 03-05/1887 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/8881/14, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Ходаківської І.П., сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Сибіга О.М., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач).

24.09.2014 року на адресу Вищого господарського суду України надійшло клопотання від представника відповідача про відкладення розгляду касаційної скарги, в задоволенні якого, колегією суддів, відмовлено з огляду на обмеженість строку розгляду касаційної скарги передбаченого ст. 1118 Господарського процесуального кодексу України.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що доводи позивача про укладення договору оренди сільськогосподарської техніки № Т-031 від 01.04.2011 року всупереч вимогам положень Закону України "Про здійснення державних закупівель", зокрема, не проведення встановленої законом процедури закупівлі, не є достатньою правовою підставою для відмови від виконання умов даного договору чи визнання зазначеного договору недійсним, оскільки обов'язок проводити процедури закупівлі відповідно до вказаного закону покладено на розпорядника цих коштів, у даному випадку на ДП "Дослідне господарство "Руно", яке відповідних процедур закупівлі не проводило, однак схвалило вказаний правочин шляхом виконання його умов, зокрема фактичним використанням орендованої техніки, підписанням актів приймання виконаних робіт, та частковою сплатою орендної плати.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду та вважає його помилковим з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.04.2011 року ТОВ "Торговий дім "Украгропром" та ДП "Дослідне господарство "Руно" укладено договір оренди сільськогосподарської техніки № Т-031, згідно розділ 1 якого, у порядку та на умовах визначених цим договором, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування сільськогосподарську техніку, зазначену у Акті приймання-передачі (Додатку до договору), який є його невід'ємною частиною. Цільове призначення предмета оренди: використання в господарській діяльності.

Згідно п. 6.1. вказаного Договору, останній набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.03.2012 року.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 15.04.2011 року орендодавець передав, а орендар прийняв у відповідності до умов договору сільськогосподарську техніку, що підтверджується актом приймання-передачі № 1 сільськогосподарської техніки. Вказаним актом сторони встановили орендну плату в розмірі 96 025, 28 грн.

23.07.2012 року сторони підписали додаткову угоду до договору оренди сільськогосподарської техніки № Т-031 від 01.04.2011 року та погодили викласти п. 6.1. в наступній редакції: "договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року.".

Судами досліджено, що згідно п. 2.2. статуту ДП "Дослідне господарство "Руно", який затверджено президентом Національної академії аграрних наук України 22.11.2010 року, господарство є державним сільськогосподарським статутним суб'єктом підприємницької діяльності, що здійснює дослідну, господарську і комерційну діяльність з метою досягнення позитивних економічних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до п. 1.3. статуту позивача ДП "Дослідне господарство "Руно" Національної академії аграрних наук України безпосередньо підпорядковане Національній академії аграрних наук України як органу управління державним майном, закріпленим за господарством.

Статтею 3 статуту визначено, що господарство є державним підприємством, що діє на основі державної форми власності, як самостійний суб'єкт підприємницької діяльності та здійснює свою діяльність на основі і відповідно до чинного законодавства України, зокрема, згідно з Законами України "Про наукову та науково-технічну діяльність", "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", Цивільним та Господарським кодексами України, Статутом Академії та її постановами, наказами, розпорядженнями та цим Статутом.

Положеннями ч. 1 ст. 74 Господарського кодексу України передбачено, що державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти встановлені Законом України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди) державні кошти - кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, кошти Національного банку України, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування, кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, кошти, передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", кошти установ чи організацій, утворених у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями чи органами місцевого самоврядування, кошти державних та місцевих фондів, кошти державного оборонного замовлення, кошти державного замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб, кошти державного матеріального резерву, кошти Аграрного фонду, кошти Фонду соціального захисту інвалідів, кошти, які надаються замовникам під гарантії Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування за кредитами, позиками, які надаються іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями або на умовах співфінансування разом з іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями, кошти підприємств та їх об'єднань.

Відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди) підприємства - підприємства, утворені в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів, у тому числі державні, казенні, комунальні підприємства, а також господарські товариства, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державним, у тому числі казенним, комунальним підприємствам та господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, об'єднання таких підприємств (господарських товариств).

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди), останній застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт і послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, а робіт - 300 тисяч гривень.

Згідно п. 23 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди) послуги - будь-який предмет закупівлі (крім товарів і робіт), включаючи транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, лізинг, найм (оренду), а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт.

Отже, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що укладаючи оскаржуваний договір оренди, позивач (орендар), який є державним підприємством, повинен був дотриматись приписів вказаного Закону.

Господарськими судами попередніх інстанцій досліджено, що предметом Договору є надання послуг оренди сільськогосподарської техніки, відповідно до умов п. п. 1.1., 3.1., 6.1. Договору, акту приймання - передачі сільського господарської техніки, сторони уклали договір на строк 12 місяців та встановили орендну плату в розмірі 96 025, 28 грн. на місяць. Тобто, сторони уклали договір оренди, який передбачає надання послуг за державні кошти з вартістю предмета закупівлі в розмірі 1 152 303, 36 грн.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи положення ч. 1 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції чинній на момент укладання договору оренди), погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що в даному випадку необхідно було проводити встановлену Законом процедуру закупівлі послуг за державні кошти, оскільки вартість предмета закупівлі перевищує 100 тисяч гривень.

Так, судами досліджено та не заперечувалось позивачем, що незважаючи на те, що Законом на нього покладено обов'язок проводити державні закупівлі, оскільки він є розпорядником державних коштів, відповідні процедури закупівлі не проводились. Крім того, факт недотримання процедури державної закупівлі відповідач не заперечує.

Відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції чинній на момент укладання договору оренди) забороняється укладання договорів, які передбачають витрачання державних коштів, та/або оплата замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом.

Частиною 4. ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції чинній на момент укладання договору оренди) закріплено, що забороняється укладання договорів, які передбачають витрачання державних коштів до/без проведення процедур закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що, зокрема, не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Положеннями ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України закріплено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно абз. 2 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Судами встановлено, що в момент укладення договору оренди сільськогосподарської техніки № Т-031 від 01.04.2011 року позивачем, як розпорядником державних коштів, не було дотримано вимог ч. 1 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель", а саме, не дотримано процедури закупівлі послуг за державні кошти.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що пряма заборона на вчинення таких дій, обумовлена ч. 5 ст. 2, ч. 4. ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції чинній на момент укладення договору оренди), є підставою для визнання його недійсним.

Необґрунтованими є посилання суду першої інстанції на ті обставини, що сторонами виконані положення оскаржуваного договору оренди та протягом тривалого часу вчинялись дії направлені на його реальне виконання, наявний факт передачі об'єкту оренди, повне використання його у своїй діяльності позивачем, підписання актів приймання-передачі виконаних робіт, тобто дотримано норми чинного законодавства, а саме: зміст правочинів не суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі; спірний договір укладено у письмовій формі, підписано уповноваженими особами та завірено печатками сторін, у відповідності до законодавства; правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, з огляду на те, що чинне законодавство пов'язує недійсність правочину саме з недотримання вимог закону, у даному випадку Закону України "Про здійснення державних закупівель", в момент його вчинення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину.

Згідно положень ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що оскільки спірний договір оренди виконувався сторонами з моменту його укладення, тобто права та обов'язки за цим договором не виникають в майбутньому, то застосуванню у даному випадку підлягає ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, а договір слід визнати недійсним з моменту його укладення (вчинення).

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку апеляційним господарським судом.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарським судом вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі судового акту.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Украгропром" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 року у справі № 910/8881/14 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 року у справі № 910/8881/14 залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіГ.М. Фролова О.В. Яценко